Я - вчитель, а моя робота – це покликання. Своєрідна «сродна праця», сердечна, яка робить мене творчою та щасливою, корисною та окриленою, з усвідомленням бути необхідною іншим. Особистісне щастя – моя сім’я, яка є сенсом життя. Як у старому журналі «Сім’я і школа». І саме це робить моє життя гармонійним.
Якщо піфагорійцями гармонія в математиці досягалася відношенням чисел, то моя гармонія з учнями, ґрунтується на партнерських стосунках. Любов та повагу учня не потрібно завойовувати, необхідно знати чим живе учень, відчувати його настрій, переживання, усвідомлюючи, що тебе зрозуміють лише тоді, коли ти сам прагнеш зрозуміти учня. Ерудованість та щирість душі вчителя завжди привертають увагу, роблять його слова більш вагомими та стають своєрідними орієнтирами для учнів.Саме тому основою викладання є учіння, яке полягає не в банальному накопиченні учнями знань та інформації, а в своєрідному тренуванні розуму та душі на різних життєвих прикладах.
Як учитель математики сприймаю алгебру як гімнастику, а геометрію як танець. Лексично наповнена рухами, які відповідно до рисунку розкривають експозицію, зав’язку та підкреслюють кульмінацію, що логічно переходить у розв’язку – висновок. Витончена, яскрава з цікавим наповненням та загадкою, геометрія дозволяє більше творчості та широти простору. Асоціації не випадкові, з дитинства займалася гімнастикою, а з юності – танцями. Так у 1998 році створила гурток естрадно-спортивного танцю «Овація», а з 2000 року - вчитель математики нашої школи.
Спорт навчив долати труднощі та досягати результату, самовдосконалюватися. Тому ніколи не відмовляю собі у саморозвитку. Курси, тренінги, конференції, семінари, майстер-класи стали невід’ємною частиною педагогічної діяльності. Вчитель – це особистість, яка не може бути поза суспільним життям. Тому приймаю участь у краєзнавчих конференціях, з однодумцями створили у школі музейну кімнату, яка стала візитівкою та окрасою школи. Якось само собою сформувалася думка: «До школи з радістю, зі школи з гордістю».
Коментарі
Дописати коментар